середа, 6 квітня 2011 р.

Аддисти на маршi

В Луцьку, зусиллями недолугих випускників кафедри дизайну ЛНТУ, архітекторів з фаховим рівнем «аби гроші» та зацікавлених від влади в народ пішла чимала армія АДдистів – архітекто-дизайнерів. Вони і сформували «сучасні» фасади будинків, утверджуючи АДську образність вулиць і простору нашого життя.


Одна в нас Україна – у  серці кожного.
Орест Хмельовський


В Луцьку за останнє десятиліття зусиллями недолугих випускників кафедри дизайну ЛНТУ, підготовлених на колесах (кафедру тричі переселяли, забираючи щоразу облаштовані власноруч площі), та  архітекторами з фаховим рівнем «аби гроші» (бо ж на фасадах не пишуть імен проектантів і є можливість сховатися від критики) при активній підтримці зацікавлених від влади в народ пішла чимала армія АДдистів – архітекто-дизайнерів. Вони стали довбунами стін, доріг, дверей, дірок, арок, вивісок, мозочків та мізків і сформували «сучасні» фасади будинків, утверджуючи АДську образність вулиць і простір нашого з Вами середовища життя. Спостерігаємо цей пістряк у всіх напрямах руху по вулицях і закамарках, але найзнаковішим є це видовище вздовж проспекту Волі. Його ніби спеціально вибрали для ганьблення українського слова, за яке вмирали мільйони Предків.
   
    
Щоб зрозуміти зміст фальсифікату від архітектури і дизайну, порівняйте образ нашого центрального проспекту Волі з образами центрів європейських міст. Такого „дірколіплення” – затикання „вільного” від розуму простору рекламою та причепами-приліпами-примочками до будинків -  не побачиш у жодній цивілізованій країні, народ якої шанує власну історію. Дірки для аддистів – це площі фасадів (яскравий приклад площинного затикання – універмаг і сусідні споруди  - фото 1 станом на 14.01.2010). Прикладом „об’ємного затикання” простору є разюча за всіма ознаками будівля „Альфа клубу” (фото 2) – як наркотичний укол.
       
Фасадний супер-пупер по-Луцьки – це вишукане застосування сучасних дорогих і дуже дорогих лицювальних матеріалів для американізованих (читай канонізованих в Україні) „ликів”, наприклад, „СанRемо”, „MNG”, „Cherry”, „UMC” (так вони зачиналися). Це - всілякі „крученики” шрифтово-світлової реклами та фірмових брендів для закутків „ПАК”, „Взуття”, „Інтернет”, „Аури”, папугоподібного „Ігрового дому”, „Косметики” тощо, серед яких фасадоліпленням зайняті „плоскостопі” вивіски банків, аптек, всіляких фірмочок і примочок. „Ельдорадо” вдався в гігантизм і заліпив увесь фасад рекламою побутової техніки.
       
„Дизайнерський вінегрет» біля обласної друкарні доповнений недолугою «скульптурою» псевдошевченка, який опустив довжелезні вуса від наруги, прощупуючи ними землю на міру терпіння.
      
 Руйнівними для сприйняття середовища є також рекламні дизайн-проекти із суцільного „заліплювання” корпусів тролейбусів, маршрутних таксі, автобусів, стовпів, пустих фасадів будинків, а також нагромадження біл-бордів та різноманітних пивних палаток азійського типу – шатрів - влітку в усіх „дірках”. Додайте до цього „шумовий дизайн” ворожої попси з гучномовців у маршрутних таксі, „сморід-дизайн” від вихлопних газів,  „крутеличний дизайн” поведінки на дорогах, „базар-дизайн», шлункове мислення споживачів усіх мастей з дикобразним графіті вздовж фасадів тощо - і руїна нашої психіки  забезпечена надійно.
       
Спробуйте в цьому театрі абсурду народу, який сам себе доводить до маразму в усіх іпостасях, розгледіти потрібні назви вулиць, номери будинків, зорієнтуватися в просторі під час їзди в транспорті, розгледіти рідкісні, але історичні пам’ятки, відчути натхненне дихання «світлого майбутнього». Все тимчасове – люди, міське середовище, влада. Вічна тільки руїна!
       
Увінчує простір „АДдистів на марші» під таємним гаслом „Геть від українського” центрально-білогруда споруда „Каплиці для Тризуба” на Київському майдані – такого собі архітектурного гамбургера від „Макдональдс” по-українськи, яка свідчить про панування над світоглядом лучан архітектурної „бедзділії”. Більшого світоглядного фальсифікату та невігластва, упровадженого як псевдоісторія загарбників нашого краю, годі шукати: як можна було так похоронити символ нашої держави та знак Бога Живого і людини Тризень під хрестом - знаком Бога мертвих? (до речі, я єдиний представник мистецької громадськості свого часу голосував проти цього проекту на завершальній стадії). „Каплиця Тризуба” стала ганьбою міста і Тризень періодично намагаються прикрити купою вінків, виготовлених для покійників, або так зневажливо начепити «віник», як це демонструє фото. Якби тодішнім владцям вистачило мужності, яку б народ підтримав, то на цьому місці стояв би пам’ятник борцям за свободу України „Стріляючий ліс”, ідею якого запропонував Микола Кумановський. Цю ідею треба було підтримати і під неї оголосити новий конкурс. І це колись лучани змушені будуть втілити, бо сюди  приходила б наша пам’ять, щоб не „ржавіти”.
       
Неоархітектурний нігілізм продовжує наступати на нашу свідомість (найновіший приклад – будівля на пр. Лесі Українки біля Книжкового базару). Але є й цікаві проекти – будуються новітні ансамблі з сучасних матеріалів, які на рельєфному схилі біля філармонії, хоч і в просторовій тисняві, створять архітектурно важливі акценти як самостійні об’єкти, а не «прищі».
       
Тихий геноцид українського середовища – це заміна культурного на сурогат, зліплений із чужого. Я кажу – це погане, архітектонічно та композиційно безграмотне ліплення простору чужої комерційної субкультури. І ніякі виправдання на кшталт «люди мали роботу» не врятують наше невігластво. Отже, ми такого варті... Сліпий народ вибирає сліпих провідників і проектантів!
Орест Хмельовський


http://volyntimes.com.ua/index.php?r=front/news/categories&name=org&partnerId=11

Немає коментарів:

Дописати коментар